СОЦІАЛЬНА РОБОТА ТА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА З АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ДО ЖИТТЯ У НОВИХ УМОВАХ

(профілактика дезадаптованості вимушених переселенців)

 

Методичні рекомендації

 

Упорядник
професор кафедри соціальної роботи факультету психології 
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 
д.психол.н., проф. Александров Д.О.

 


В умовах війни однією з суттєвих проблем є вимушене переселення людей із зони безпосередніх бойових дій до більш безпечних місць. Незважаючи на способи евакуації, переселенці стикаються з багатьма проблемами та ризиками не лише у процесі пересування, але й по прибуттю до місця призначення. Звісно, існує досить велика відмінність проблемних ситуацій у тих, хто мігрував у межах України, й у тих, хто переїхав за її кордони. Разом із тим, майже усі люди, які вимушені були покинути свої домівки та переселятися в іншу місцевість, зіткнулися з проблемою адаптації до нових умов життя. Це стосується не лише сторони матеріального забезпечення, але й аспектів пристосування до нового, а часто і незвичного соціального середовища. Через труднощі адаптації переселенця може спіткати повторна психологічна травматизація, наслідком якої стають виникнення деструктивних психічних станів, зростання агресивних та саморуйнівних тенденцій, загострення адиктивності й інших негативних наслідків. Часто такі болісні переживання, пов’язані із труднощами адаптуватися у новому соціальному середовищі, штовхають переселенця до повернення додому, незважаючи на небезпеку. Саме тому соціальним працівникам, психологам та волонтерам, які опікуються вимушеними переселенцями, необхідно розуміти особливості їхньої адаптації до нових умов життя, щоб завчасно організовувати профілактичні заходи спрямовані на мінімізацію ризиків їхньої дезадаптованості у незвичному середовищі.

Щоб розуміти динаміку психічних станів, варто торкнутися стадій адаптації переселенця («U-крива адаптації» Калерво Оберга):

1. Перший етап адаптації – «туристичний», людина відчуває задоволення від переїзду, ейфорія від відчуття порятунку з небезпеки, яка штовхнула її до переселення, можливе зниження критичності та намагання не думати про можливі подальші труднощі. На цьому етапі людина розслабляється і «видихає» накопичене раніш психічне напруження. Тривалість від кількох днів до місяця.

2. Другий етап – розчарування. Людина стикається з накопиченням проблем, починаючи з пошуку житла, і закінчуючи працевлаштуванням. Стереотипи минулого життя вступають у конфронтацію з новими умовами. Переселенець порівнює нові умови зі звичними та зациклюється на їхній несхожості. Виникає відчуття неспроможності пристосуватися до нового середовища через складність ревізії власних поглядів. Відбувається поступове зниження настрою через необхідність вбудовуватися в незвичне середовище за відсутності навичок спілкування у новій культурній системі. Зростає відчуття чужорідності через втрату відчуття «дому».

 

Відбувається зацикленість на власній «неповноцінності» через труднощі розуміння незвичного «культурного коду» місцевих мешканців. З’являються спроби зменшити спілкування з місцевими та ізолюватися. Виникає розчарування у виборі місця переселення та сумніви у правильності самого переїзду. Переселенці стикаються з відчуттям втрати ролі, адже тепер все доведеться починати заново, з чистого аркуша.

3. Третій етап – «дно» (за Гаррі Тріандісом). Загострюється дратівливість та агресія, яка може спрямовуватися або на незвичне середовище, або на самого себе. На цьому етапі часто виникають психосоматичні розлади, депресії, різні неврологічні проблеми. Можуть виникати хвороби без видимих на то причин, порушується режим сну, іноді здається, що сил немає, навіть щоб встати з ліжка. Саме на цьому етапі виникає непереборне бажання повернутися у звичну обстановку та соціальне середовище, незважаючи на небезпеку. Багато хто забуває справжні причини переселення тому, що домашня обстановка здається острівцем спокою та затишку, місцем, де можна нарешті відпочити, скинути напругу і стати самим собою. Тут ключовим для переселенця стає прийняття рішення та вибір – або пересилити себе і почати адаптуватися, навіть якщо поки що нічого не виходить, або розчаруватися у собі та новому місці і повернутися назад.

4. Четвертий етап – пристосування. Переселенець налагоджує побут, звикає до соціального середовища та до самої місцевості. Навчається жити у новій культурній парадигмі. Обростає новими соціальними контактами. Звикає до умов праці. Засвоює місцеві традиції соціальних взаємодій та починає їх відтворювати у повсякденному житті. Важливим компонентом стає оволодіння мовою. Відновлюється впевненість та відчуття життєвої перспективи саме у даній місцевості («тут і тепер»). Людина менше оглядається на минуле, а намагається дивитися у майбутнє з ракурсу життя у новому місці. Формується самоідентифікація на основі поступового ототожнення себе з місцевим соціумом (попереднє відчуття протиставляння «Я-вони» замінюється відчуттям «Ми»).

 

Найбільш складним етапом є 2 та 3 етапи, тому саме на них слід звернути максимальну увагу при організації соціальної та психологічної допомоги з адаптації вимушених переселенців до життя у нових умовах.

За відсутності відповідної соціальної підтримки вимушені переселенці наражаються на небезпеку:

- розвитку психологічного стресу внаслідок зміни місця проживання та звичного середовища;

- скрутного становища через безробіття;

- відсутність соціальних гарантій та соціального захисту;

- ризику потрапляння до категорії соціального неблагополуччя «груп ризику» (злидні, маргінали, правопорушники, узалежнені тощо);

- стати жертвою обману чи махінацій;

- стати жертвою дискримінації;

- розвитку хвороб, пов'язаних із соціальним неблагополуччям (туберкульоз, ВІЛ-інфекція, алкоголізм тощо);

- відсутності або обмеженості доступу до медичної допомоги;

- ускладнень раніше невилікуваних захворювань.

У разі дезадаптації переселенця до нового середовища та умов життя можуть наставати негативні наслідки психологічного характеру:

- загострення деструктивних психічних станів;

- панічні атаки;

- страждання від психосоматичних розладів;

- проблеми зі сном та здоров'ям, що виникли після пережитих подій;

- ризики загострення адикцій (алкоголізація, наркотизація тощо);

- часті сварки, конфлікти та нерозуміння в сім'ї;

- відчуття непотрібності, самотності на чужині;

- бажання повернутися додому, незважаючи на небезпеку;

- страх, що війна прийде до нового місця перебування;

- часті болісні спогади про минуле життя та пережите;

- запальність та неконтрольована агресія;

- відчуття «ворожості» нового соціального оточення;

- порушення самосприйняття через відчуття меншовартості та неповноцінності;

- хвороблива реакція на байдужість суспільства;

- дистимія на фоні ностальгії;

- байдужість до всього, що відбувається, або відхід у себе;

- відсутність надії та радості в душі через постійні тривоги;

- неможливість побудувати життєві плани через страх перед майбутнім та невизначеність;

- труднощі з пошуком себе та організацією власного життя у нових умовах;

- апатичне небажання взагалі щось робити (підтримувати гігієну, систематично харчуватися, займатися побутом та повсякденними справами тощо).

Ці та інші негативні наслідки потребують обов’язкового залучення фахівців соціальної роботи та психологів, адже людина у розгубленому стані через дезадаптованість неспроможна самостійно розв’язувати такі проблеми. Через це клієнтів з числа дезадаптованих переселенців можна віднести до «груп ризику», які потребують відповідної соціальної та психологічної допомоги й підтримки.

Попередити кризові стани та зменшити гостроту етапів адаптації переселенців до нових умов життя можна ще на першому етапі, своєчасно надавши соціальну підтримку у вигляді допомоги з проживанням, працевлаштуванням та налагодженням базових сфер побуту.

Наведемо найбільш поширені психологічні чинники, що перешкоджають адаптації переселенців, з базовими рекомендаціями щодо їх розв’язання:

Проблема

Можливості допомоги

Очікування на повернення та неприйняття людиною факту тривалого                     переселення перешкоджає її інтеграції у нове соціальне середовище.

Допомогти зрозуміти, що тут йому (та його близьким, якщо вони разом) краще, у т.ч. шляхом моделювання його життя на старому місці за реалій сьогодення в умовах війни та руйнувань. Обговорити разом з клієнтом, що б було зараз з ним та його близькими вдома? Щоб полегшити ностальгічні думки можна здійснити уявну мандрівку на батьківщину «в гості» у теперішній критичній ситуації та порівняти із ситуацією у безпечному місці переселення.


 

Підміна                            усвідомлення необхідності жити на новому місці ностальгічними спогадами про минуле життя.

Допомогти розібратися, де людина буде далі жити, чи то на новому місці, чи у ностальгії по минулому життю? Допомогти розібратися з журбою не по «там» (конкретному місцю), а по

«тоді колись» (спогадам про колишні часи щасливого минулого).

Дискомфортні                                     душевні переживання та супутні фізичні відчуття (головний біль, серцеві напади тощо), які людина відчуває по мірі усвідомлення незворотності певних життєвих змін, помилково ототожнюються нею з фактом переселення.

Допомогти зрозуміти справжні витоки страждань, що виникли через небезпеку місця яке покинув переселенець, та відокремити їх від місця теперішнього безпечного проживання. За необхідності, допомогти із одержанням медичної допомоги.

Відчуття безповоротності втрати кола друзів та знайомих.

Допомогти відновити зв’язки з рідними, близькими та друзями; допомогти налагодити нові зв’язки із земляками-переселенцями через групи взаємодопомоги та взаємопідтримки; допомогти налагодити нові зв’язки з представниками місцевого населення т.ч. шляхом працевлаштування, оформлення дітей у садках та школах із відповідним включенням переселенців до батьківських груп, залучення до громади території проживання тощо).

Труднощі  знайти  звичну  роботу за професією.

Допомогти у працевлаштуванні за фахом, або переорієнтації на іншу професію, яку людина може виконувати для забезпечення своїх нагальних потреб, хоча б на перший час. За необхідністю, наснажити та надихнути людину на перекваліфікацію.

Труднощі адаптації до нового трудового колективу та сусідського оточення через незвичний «менталітет».

Допомогти первинній адаптації у колективі шляхом налагодження підтримуючого ставлення місцевих співробітників та сусідів до проблем вимушеного переселенця.

Мовні проблеми у т.ч. через острах упередженості чи осуду з боку місцевого населення.

Мотивувати до оволодіння та використання мови місцевого населення, як обов’язкової умови успішної інтеграції у соціальне середовище та працевлаштування. Роз’яснити, що саме намагання оволодіти мовою, незважаючи на можливі помилки, викликає не обурення, а навпаки, повагу з боку місцевого населення. Навчити підтримувати розмову за будь-яких умов та ситуацій соціальної взаємодії, як засобу мовної практики, а також впевненості у собі.

Постійні      болісні       думки                    та переживання  породжують  стрес,

Провести   первинне                   консультування                   з   метою допомоги       усвідомити                   справжні                        витоки


 

який виливається у загальне погіршення самопочуття, та заважає зосередитись на засобах адаптації й налагодження побуту.

дискомфорту клієнта та мотивування його до подальшого звернення до відрекомендованого соціальним працівником фахівця-психолога.

Самоосуд через те, що людина наважилась переїхати у безпечне місце, а хтось із близьких залишився на старому та не хоче переселятися.

Допомогти, у т.ч. й із залученням фахівця- психолога, позбавитися відчуття провини (наприклад, за допомогою технік розвитку асертивності й усвідомлення відповідальності кожного за власні рішення та власну долю).

Труднощі знайти себе у новому соціальному оточенні через упереджений поділ усіх на «ми» (хто пережив трагедію) та «вони» (хто безпосередньо з трагедією не стикався).

Допомога у мінімізації хибних уявлень (надгенералізації (схильності до невиправданих узагальнень на підставі одиничного випадку) та дихототомічності мислення (схильності до крайнощів у оцінках та судженнях)).

Намагання втекти від усього чужорідного та незрозумілого на новому місці проживання шляхом повернення до дому, через блокування                         усвідомлення реальної загрози у рідній місцевості.

Допомога у піднятті впевненості у собі та готовності долати тимчасові негаразди й труднощі. Також необхідним є відновлення когнітивної сфери з метою мінімізації ескапізму та розуміння пріоритетності життя, на противагу алогічним прагненням повернутися у ризиконебезпечну місцевість. Якщо разом з людиною переселилися її близькі, то апелювати до відповідальності за їхню долю у разі прийняття такого небезпечного для них рішення.

Страх осуду, з одного боку, зі сторони земляків, які залишилися на батьківщині і можуть вважати його «зрадником», а з іншогозі сторони місцевих мешканців, які упереджено можуть ставитися до переселенця, як до чужака.

Допомогти, у т.ч. й із залученням фахівців- психологів, усвідомити хибність упереджень та проекцій. Надати допомогу працевлаштуватися або долучитись до інших активностей місцевої громади, у т.ч. й волонтерські рухи чи групи взаємодопомоги переселенців, з метою прискорення інтеграції людини у нове соціальне середовище та поступове формування самоідентифікації себе з даною спільнотою (формування відчуття «ми»).

Суб’єктивне                                            відчуття

принизливого                                    статусу переселенця в очах місцевих мешканців може штовхати людину на демонстративне відхрещування від свого коріння щоб довести оточуючим, що «він

–        свій»,        що          породжує внутрішньоособистісний конфлікт.

Допомогти, у т.ч. й із залученням фахівця- психолога, навчитися приймати себе такою, якою вона є, мінімізувати самозаперечення, розвивати рефлексивні здібності та антиципацію. Пояснити, що адаптація не передбачає втрату власної культурної ідентичності, а навпаки розширює горизонти особистості, завдяки засвоєнню нових

«культурних кодів».


 

Труднощі із поселенням, коштами та роботою можуть підштовхнути до               повернення               заради відновлення власного житла, звичної атмосфери та знайомих, які раніш могли допомагати.

Допомогти людині у розв’язанні своїх побутових проблем. Окрім того, варто допомогти усвідомити небезпеку повернення до домівки, яка знаходиться у зоні бойових дій, та усвідомлення неможливості повернутися у образ безпечного місця минулого проживання.

Негуманність бюрократичних інстанцій сприймається як прояв

«змови» спрямованої на повернення переселенців назад або примусу до подальшого переселення у іншу місцевість.

Допомогти у вирішенні бюрократичних питань, адміністративних проблем та цивільно-правових запитів, у т.ч. й із залученням юристів, правозахисних організацій юридичних клінік тощо.

Державні інституції можуть вбачати у переселенці жебрака із простягнутою рукою, але, щойно людина починає хоч трохи підійматися, відкладати гроші, вона одразу потрапляє до категорії «забезпечених», які не потребують державної допомоги.

Допомогти забезпечити реалізацію прав клієнта на доступ до максимально можливих необхідних соціальних сервісів.

Відчуття незворотності життєвих змін пов’язаних із переселенням та іншими трагічними наслідками війни викликає життєву кризу з усім спектром деструктивних психічних наслідків.

Допомогти клієнту у подоланні кризових переживань, у т.ч. й із залученням фахівця- психолога для проведення антикризового втручання.

Відчуття     безповоротної                   втрати коріння та земляків.

Допомогти людині долучитися до груп взаємодопомоги                                        чи                           взаємопідтримки переселенців та наснажити на пошук земляків. Порадити за можливості відновити звичні справи, хобі, заняття спортом, захоплення, інтереси. Це сприятиме відновленню звичного ритму життя, джерел задоволення, кола спілкування за інтересами тощо.

Необхідність                               постійно наголошувати на статусі вимушеного переселенця для одержання різних соціальних послуг може викликати у людини або суб’єктивне відчуття себе у ролі принизливого боржника, або, навпаки, розвиває рентний синдром (начебто йому всі зобов’язані).

Допомогти, у т.ч. й із залученням фахівця- психолога, навчитися людині приймати себе такою, якою вона є, мінімізувати самозаперечення, розвивати рефлексивні здібності, розуміння, що «ніхто нікому нічого не винен» у ракурсах асертивності та антиципації.


 

Відчуття власної безпорадності та залежності від інших викликає у людини внутрішній конфлікт, особливо якщо людина ніколи не бачила себе об'єктом допомоги.

Допомогти людині навчитися приймати допомогу, що може бути незвичним та інколи складним.

Острах бути невірно зрозумілим місцевими мешканцями внаслідок відмінності    традицій,    звичаїв,

«культурних кодів» тощо, ускладнює вільну комунікацію переселенця, а відтак й адаптацію до соціального середовища.

Допомогти зняти внутрішню напруженість, невпевненість шляхом розвитку розкутості, готовності відкривати себе новому досвіду, наснаженню на прояв почуття гумору, у т.ч. й із залученням фахівця-психолога, який володіє відповідними техніками антиципації та асертивності.

Побоювання бути відторгненим місцевим соціумом може сформувати хибне сприйняття місцевих мешканців, як ворожих.

Допомогти налагодити комунікацію з місцевими мешканцями, починаючи від волонтерів та сусідів і закінчуючи співробітниками на новому місці роботи й включенням у тутешні групи за інтересами. Навчити людину, навіть спершу через зусилля, включати себе у нові соціальні взаємодії з місцевими мешканцями, наснажити знаходити друзів та однодумців за інтересами.

Незвичність способів розв’язання певного кола побутових питань, через місцеві особливості та можливу несхожість із звичними, можуть породжувати відчуття неспроможності пристосуватися, відчуження, і, як наслідок, стресу.

Допомогти відновленню самодостатньої автономії шляхом навчання клієнта самодопомозі,                            самозабезпеченню                                     та самообслуговуванню у нових умовах.

Болісне відчуття неповноцінності через можливі зміни рольових моделей, коли переселенцю здається, що на батьківщині він був кимось, а у новому місці він ніхто.

Допомогти через наснаження сформувати готовність розпочати все з початку, як можливість досягти чогось нового та раніш недоступного. Окремо пропрацювати острах можливих помилок на шляху становлення у нових умовахт.ч. шляхом зниження невротичного перфекціонізму).

Відчуваючи неприємні емоції до умов нового життя, переселенці часто не можуть висловити їх і накопичують у собі.

Допомогти усвідомити справжні витоки та джерела проблем, а також знизити психологічне напруження шляхом розрядки у процесі обговорення й розгальмування вільного виплескування накопичених почуттів. Це можна реалізувати не лише із психологом, але й у групах взаємопідтримки фасилітованих фахівцями.

Намагання замкнутися у колі земляків та уникати контактів із місцевим                       соціальним середовищем створює відчуття підвищення самооцінки та ілюзію

Допомогти подолати побоювання та невпевненість при спілкуванні з місцевими мешканцями, а також наснажити на вивчення особливостей     організації     життя     місцевого

 

Виходячи з викладеного, можна констатувати, що до основних чинників, які впливають на адаптацію переселенця до нового місця проживання та соціокультурного середовища, слід віднести:

1)   Внутрішні чинники:

-  вмотивованість чи невмотивованість до переселення;

-  страх щодо власного місця проживання, який штовхає до переселення;

-  індивідуальний рівень розвитку адаптивності;

-  толерантність до невизначеності;

-  локус контролю;

-   досвід адаптації до нових умов та нового соціального середовища (минулі переїзди, професія пов’язана з частими змінами місць перебування тощо);

-       суб’єктивні      очікування    та    перспективи               тривалого      або                 нетривалого перебування у місці переселення;

-  готовність до самозмін;

-  піддатність дистимічним проявам;

-  комунікативність та відкритість;

-  рівень консерватизму;

-  обучаємість;

-  відкритість новому досвіду;

-  активність життєвої позиції тощо.

2)   Зовнішні чинники:

-   схожість чи відмінність нового місця та соціального середовища зі звичним місцем проживання;

-       схожість    чи    відмінність    культури    та                   традицій                («культурний   код»,

«менталітет»);

-  схожість чи відмінність мови;

-   тривалість вимушеного переселення (тимчасове перебування або переїзд на довгий термін чи назавжди);

-     ставлення  близького  оточення  до  факту  переселення  та  нового  місця проживання;

-    наявність  близьких  та  родичів,  які  не  переселилися,  а  з  різних  причин залишилися за місцем проживання;

-  наявність підтримки з боку місцевого населення;

-  наявність досвіду проживання безпосередньо у даній місцевості;

-  наявність знайомств у новому середовищі даної місцевості;


-  можливість знайти житло;

-  можливість працевлаштування;

Як видно з даної класифікації, внутрішні чинники є суто психологічними і тому можуть бути продіагностованими для визначення ризику соціально-психологічної дезадаптації переселенця, а також організації допомоги з розвитку тих психічних конструктів, які сприяють підвищенню його адаптивності. Залежно від складності адаптації, тут можуть бути використані як індивідуальні техніки консультування, так і групові форми роботи, зокрема у групах взаємопідтримки та взаємодопомоги.

Що ж стосується другої групи чинників, то вони мають змішану природу і визначаються:

а) внутрішньою позицією переселенця та налаштованістю на адаптацію до нових умов;

б) можливостями організувати власний побут на достатньому рівні.

Відповідно, провідну роль у сприянні адаптації вимушених переселенців до нових умов життя можуть відігравати:

-  соціальні служби, які опікуються вимушеними переселенцями;

-     волонтерські та благодійні організації, які допомагають у забезпеченні основних потреб переселенців;

-  групи взаємодопомоги та взаємопідтримки самих переселенців, коли ті з них, хто прибув раніше, підтримують тих, хто прибуває пізніше та допомагають їм власним досвідом з розв’язання нагальних проблем.

 

При цьому, у процесі допомоги в адаптації вимушених переселенців до нових умов проживання, соціальний працівник виконує наступні ролі:

-  посередник між переселенцем та місцевою спільнотою чи громадою;

-  представництво інтересів переселенця у державно-соціальними структурами;

-  помічник у вирішенні переселенцями питань з організації побуту, проживання та працевлаштування;

-  захисник інтересів та прав переселенця;

-  консультант з розв’язання нагальних запитів переселенців;

-   організатор та фасилітатор груп взаємодопомоги та взаємопідтримки самих переселенців.

У свою чергу, групи взаємодопомоги та взаємопідтримки переселенців, які організовані компетентними фасилітаторами з числа соціальних працівників чи інших фахівців, дозволяють їм самостійно вирішувати цілу низку проблем. Учасники групи, стаючи один для одного ресурсом подолання складної життєвої ситуації, сприяють адаптації до незвичних умов життя у новому соціальному середовищі. У таких групах взаємодопомоги та взаємопідтримки вимушених переселенців для кожного з учасників з’являється реальна можливість:

-  обмінюватися один з одним наявним досвідом і переживаннями;

-  знайомитися з людьми, які опинилися у схожій проблемній ситуації, завдяки чому позбавитися відчуття унікальності власних життєвих ускладнень та невдачливості;

-   позбавитися відчуття ізольованості, самотності та покинутості сам на сам з проблемною життєвою ситуацією;

-  більш об’єктивно оцінювати власну життєву ситуацію, власні дії та рішення;

-      допомагаючи іншим допомогти собі у подоланні власних кризових переживань;


-  одержувати нову інформацію з актуальних питань (починаючи від ситуації на батьківщині і закінчуючи способами налагодження життя на новому місці);

-  ділитися та передавати досвід подолання проблемних ситуацій іншим;

-  знижувати гостроту переживань пережитих травматичних подій;

-  розширити коло спілкування;

-    організовувати взаємодопомогу у неформальних позагрупових відносинах, які, окрім групових зустрічей, вибудовуються на міжособистісному рівні;

-  привертати увагу громадськості до своєї проблемної ситуації;

-  відстоювати свої права у різних державних та недержавних інституціях;

-   взаємодіяти з іншими аналогічними об’єднаннями, а також волонтерськими рухами та благодійними організаціями.

Успішне вирішення соціальних проблем переселенців без шкоди для регіону, який їх приймає, можливе за умови дотримання наступних принципів:

-   Необхідно виходити з припущення, що більшість переселенців, особливо в умовах війни, залишиться в регіоні перебування назавжди або надовго і, отже, може створити істотний внесок у його подальший розвиток.

-    Основними суб'єктами діяльності щодо вирішення більшості соціальних проблем переселенців (реабілітація, адаптація та інтеграція) є органи державної влади та соціальні служби різних рівнів їх організації.

-   Необхідно заохочувати у переселенцях прагнення розвивати у собі почуття приналежності до нового соціального середовища, культури та регіону.

-    Найважливішою та необхідною умовою ефективної соціальної підтримки переселенців є досягнення і збереження реальної рівності між ними та місцевим населенням.

-      Необхідно враховувати, що інтеграція переселенців у нове соціальне середовище, гармонізація системи соціальних зв'язків та відносин між ними й місцевим населенням – це процес розрахований на тривалий час.

Для сприяння адаптації переселенців до нових умов проживання важливу роль відіграють інформаційні компанії. Такі інформаційні компанії організовуються волонтерами, фахівцями соціальних та психологічних служб як із залученням засобів масової інформації, так і з використанням інтернет мереж та груп різноманітних месенджерів (Facebook, WhatsApp, Telegram, Viber тощо). Завдяки таким спеціально організованим інформаційним компаніям досягаються наступні цілі:

-  інформування вимушених переселенців про їхні права та обов’язки;

-      інформування переселенців про спектр послуг, на які вони можуть розраховувати;

-     налагодження контактів переселенців як між собою, так і з різними волонтерськими та благодійними організаціями;

-   формування сприятливої доброзичливої атмосфери у місцевій спільноті чи громаді по відношенню до переселенців;

-      забезпечення прозорості діяльності з допомоги переселенцям у очах громадськості, держави, партнерів та донорів;

-  привертання уваги міжнародної спільноти до питань захисту переселенців;

-  залучення нових волонтерів до надання допомоги переселенцям.